Поодинокі палацово-паркові комплекси – це релікти доби земських маєтків, якими у Галичині могли володіти лише шляхтичі, магнати і львівські міщани. Ці двірські обшари були адміністративно виокремленими, а їхні власники користувались особливими привілеями. Це був ніби інший світ, який протривав до 1939 року.

Сьогодні, на жаль, залишилось дуже мало таких резиденцій – це ніби краплини із того моря садиб, де вирувало життя ще менш, ніж сто років тому. Лише у межах сучасної Судововишнянщини двори, окрім Судової Вишні, існували у Вовчищовичах, Волосткові, Дмитровичах, Довгомостиськах, Дидятичах, Кульматичах, Макуневі, Мокрянах Великих і Мокрянах Малих. Сьогодні по них нема і сліду. Залишились руїни палацу Марсів і здичавілий парк… Статус пам’ятки місцевого значення – а такий має і палац (від 26 лютого 1980 р.) і парк (від 9 жовтня 1984 р.) – який за своєю суттю є охоронним, у дійсності не вберіг ці об’єкти від поступової руйнації, але, напевно, саме завдяки йому вони змогли залишитись до наших днів навіть у такому стані.

Збудований у стилі історизму палац і закладений на французьку манеру парк є винятковими пам’ятками на загальному збіднілому тлі історичної спадщини цього терену. Ревіталізація палацово-паркового комплексу повинна проходити не тільки шляхом реконструкції, але й комплексного вивчення його минулого – тоді мовчазні очевидці історії – величної і трагічної, повчальної і суперечливої, а головне – незаслужено забутої – почнуть промовляти до нас, розповідаючи про тих, хто творив історію Судововишнянщини (і Галичини) задовго до нас.

Минувшина Судової Вишні багата усіма проявами злетів і падінь людського духу. У цьому місті, відомому ще з княжих часів, намагались вбити князя Данила Романовича. В пізніші часи тут збиралась шляхта на свої сеймики. У Судовій Вишні народився письменник-полеміст та монах Іван Вишенський – саме із дослідженням його спадщини пов’язаний перший приїзд сюди Івана Франка. В XVI ст. в місті було створене одне із перших братств в Україні, а в XVII ст. тут сформувався осередок малярів-іконописців. У середині і другій половині XVII ст. місто часто потерпало через безупинні війни – яких тільки військ не бачили його мешканці! Один із мандрівників у XVIII ст. напише, що в Судовій Вишні через воєнні лихоліття не залишилось пам’яток архітектури, за винятком монастиря оо. Реформатів, спорудженого відомим архітектором Паоло Фонтаною 1730 р. Наступною знаковою будівлею, яка дійшла до нас, хоча й у дуже безутішному стані, є саме палац Марсів. Він є невід’ємною частиною минулого Судової Вишні, а його збереження і реконструкція будуть виявом шани до минулих поколінь та важливим внеском у створення теперішнього культурного середовища як громади, так і району та області.